Історія інституту

19 грудня 1925 р. Управління науковими установами Наркомосу УРСР затвердило проект реорганізації науково-дослідної кафедри педагогіки Харківського інституту народної освіти в Науково-дослідний інститут педагогіки. 2 квітня 1926 р.Державний науково-методологічний комітет Наркомосу УСРР прийняв постанову про створення в республіці єдиного центру наукових досліджень з педагогічних наук – Українського науково-дослідного інституту педагогіки (УНДІП). (Організаційно інститут оформився в жовтні 1926 року на базі науково-дослідної кафедри педагогіки Харківського інституту народної освіти та Харківської дослідної станції Управління соціального виховання Наркомосу УСРР.) З цього часу і розпочалася історія Інституту педагогіки НАПН України, назва якого змінювалася та уточнювалася тричі: у 1926 році – Український науково-дослідний інститут педагогіки; 1955 року – Науково-дослідний інститут педагогіки УРСР; з 1992 року – Інститут педагогіки АПН України (з 2010 року – НАПН України).

На кінець грудня 1926 року в Інституті працювало 11 секцій. У ньому налічувалося 110 наукових працівників, у тому числі 17 керівників та дійсних членів інституту, 13 наукових співробітників, 49 аспірантів та 31 стажист.

Перед Інститутом ставилося завдання проводити дослідження за такими напрямами:

· радянізація та політизація школи з метою класового виховання дітей;

· абсолютно матеріалістичне трактування будь-яких питань;

· засвоєння принципу трудового виховання і як похідна проблема виробничих ухилів у школі;

· орієнтація на дитячий рух у широкому розумінні цього слова й головним чином на комуністичний дитячий рух;

· необхідність переведення своєї праці на нову комплексну чи іншу якусь систему на противагу старій предметній, а також переходу на нову методичну техніку.

У 1930 році відбулася реорганізація структури УНДІПу, зумовлена ускладненням педагогічної проблематики в результаті бурхливого культурного будівництва в Україні. У цьому ж році почав діяти Київський філіал УНДІПу, а в 1934 році дирекція Інституту переїхала до Києва. У Харкові до 1936 року функціонувала наукова установа – Харківський інститут педагогіки.

Протягом 1937–1941 років науковці УНДІПу основну увагу спрямовували на підвищення якості науково-дослідної роботи з педагогіки, психології та окремих методик. У цей час сформувалися наукові колективи, які підготували низку нових підручників для загальноосвітньої школи та методичних посібників для вчителів.

В 1941 році УНДІП як установа перестав функціонувати, але в жовтні 1943 року він відновив свою діяльність у Харкові. 4 січня 1944 року він знову переїхав до Києва

Повоєнний період відзначається подальшим поглибленням досліджень вчених Інституту педагогіки. У 1948 р.при Інституті було відкрито постійно діючу Республіканську педагогічну виставку (в 1977 році реорганізовано в Педагогічний музей УРСР).

У 1950-х роках Інститут педагогіки стає визнаним центром педагогічних досліджень в Україні. В цей час науковці Інституту працювали над проблемами політехнічного і трудового навчання учнів загальноосвітніх шкіл.

У 1960-х роках значні зусилля науковців спрямовувалися на теоретичне обґрунтування змісту освіти в школі, розробку та експериментальну перевірку нових програм, підручників і навчальних посібників.

У 1970-х–1980–х роках здійснено важливі дослідження з визначення особливостей вивчення української та російської мов в умовах спорідненої двомовності, змісту, форм і методів роботи над розвитком усного і писемного мовлення учнів.

З 1991 року науковці Інституту працюють над удосконаленням і розвитком системи освіти й педагогічної науки незалежної України. Інститут педагогіки взяв на себе виконання багатьох завдань (навчальні плани, програми, підручники, навчальні посібники, навчальне обладнання тощо), які до цього УРСР одержувала з Міністерства освіти та Академії педагогічних наук СРСР.

З 1992 року Інститут педагогіки знаходиться в структурі Національної академії педагогічних наук України.

Станом на 1 січня 2015 р. до структури Інституту входить 17 відділів, а саме: історії педагогіки, порівняльної педагогіки, дидактики, початкової освіти, сільської школи, навчання української мови та літератури, навчання мов національних меншин та зарубіжної літератури, навчання іноземних мов, суспільствознавчої освіти, навчання географії та економіки, біологічної, хімічноїта фізичної освіти, інтеграції змісту загальної середньої освіти, технологічної освіти та допрофесійної підготовки, математичної та інформатичної освіти, економіки та управління загальною середньою освітою, інновацій та стратегій розвитку освіти, моніторингу та оцінювання якості загальної середньої освіти. В Інституті працює 299 наукових співробітників, у тому числі 38 докторів наук і 107 кандидатів.

У різні роки директорами Інституту були: О.І. Попов (1926–1929); О.С. Крижанівський (1929–1930); М.С. Гаврилів (1930–1931); Т. Пасіка (1931–1933); І.А. Хаїт (1934–1936); Й.А. Ліпман (1936–1941); П.Р. Чамата (1943–1945); С.Х. Чавдаров (1945–1956); М.М. Грищенко (1956–1958); О.М. Русько (1958–1964); В.І. Чепелєв (1964–1971); Б.С. Кобзар (1971–1973); М.Д. Ярмаченко (1973–1994); А.Й. Сиротенко (1994); В.М. Мадзігон (1994–2012).

З 01 лютого 2013 року директором Інституту педагогіки НАПН України є доктор педагогічних наук, професор О.М. Топузов.