Crossref Member Badge

Модель української школи – 12-річка. Наукове підґрунтя

Модель української школи – 12-річка. Наукове підґрунтя 02.02.2015

Якою має бути українська школа – одинадцяти- чи дванадцятирічною, – обговорили в Національній академії педагогічних наук. У роботі круглого столу «Структура загальної середньої освіти України», що відбувся 21 січня 2015 року, взяли участь педагоги та науковці, керівники навчальних закладів та управлінці

Українські першокласники, які йшли до школи в 2000 році, мали б учитися 12 років. Відповідно до реформи, тоді були затверджені навчальні програми та створені шкільні підручники. За результатами парламентських слухань у Верховній Раді України у 2010 році реформа була скасована – школа повернулася до 11­річного навчання. Як зазначалося, перешкодами для 12­річки тоді стали, зокрема, неготовність шкіл до забезпечення профільного навчання, залишковий принцип фінансування освіти та низька ефективність використання коштів.

Нині ж на 12­річці знов наполягають академіки й управлінці. Вони стверджують: реформа задовольнить громадські очікування нової школи, яка дасть змогу випускникам ставати успішними та конкурентоспроможними. Упровадження 12­річної шкільної освіти пропонують зафіксувати у нормативно­правових документах, зокрема Законі України «Про освіту».

– Безумовно, орієнтуватися ми повинні на 12­річну школу, – переконана Олександра Савченко, академік НАПН України. – Але нова модель 12­річної школи відрізнятиметься від тієї, яка має певне негативне сприйняття суспільством.

За її словами, нова концепція 12­річної школи повинна відрізнятися від старої насамперед новими цілями. Адже з часу обговорення минулої концепції світ змінився суттєво. Зокрема, відбулася переорієнтація на інтеграцію в європейський простір. За короткий час у зміст освіти було введено кілька важливих предметів, утвердилося зовнішнє незалежне оцінювання.

– Суспільство сьогодні переймається тим, як подолати неякісну освіту – і в середній, і у вищій школі. Все це підводить до думки, що наповнен­ня і структурний розподіл 12 років навчання має бути «освячений» іншими цілями, які зцентровані на позиції потреби людини вживатись у стрімкий, змінюваний, насичений європейськими цінностями час, – каже Олександра Яківна. – Я думаю, нам потрібно орієнтуватися на цілі, визначені Європейською Радою, Європейською Комісією з питань освіти та культури – на цінності молодого європейця.

Ці загальні цілі мають бути пере­осмислені для кожного рівня освіти та сформульовані відносно очікуваних результатів навчання.

– Із цих позицій треба розглянути зміну цілей кожного рівня загальної середньої освіти. Ми обговорювали тривалість навчання і вважаємо, що 5 років у початковій школі – цілком достатній термін, – каже Олександра Савченко. – Початкова школа має бути міцним базисом, тут повинні навчати працювати з інформацією, текстом, володіти найголовнішим – умінням учитися.


ПОЧУТИ ПРАКТИКІВ

Громадську раду при МОН представила її голова Галина Усатенко. Вона впевнена, що в академічному середовищі варто почути позицію практиків.

– У комітеті загальної середньої освіти, що діє при Громадській раді, ми багато працювали над концепцією розвитку освіти на період 2015–2025 років. Під час обговорення переважна більшість учасників зупиняється на необхідності 12­річної освіти з розподілом 5+4+3, де старша школа є трирічною, має академічний і професійний профілі, – каже Галина Олегівна. – Окремо були надані пропозиції щодо старшої профільної школи. Насамперед стосовно зменшення кількості обов’язкових предметів до 6–10, права закладу самостійно компонувати зміст профілю (згідно з Державними стандартами), права створювати в одному класі різнопрофільні групи.

Важливе питання, яке порушувалося в ході обговорення, – це кількість годин на профільні предмети – у старшій школі не менше 5­6 годин на тиждень.

– Особливу увагу хочу звернути на старшу профільну школу в сільській місцевості. Учасники обговорення висловилися за можливість роботи навчально­виховних об’єднань. Також ішло­ся про те, що варто зменшити поріг наповнюваності школи ІІ ступеня та зробити, щоб базова школа могла існувати у сільській місцевості, якщо в ній не менш як 60 учнів. На думку вчителів, старша школа могла б функціонувати у складі НВО, якщо кількість учнів у школі ІІІ ступеня становитиме не менше 30, – узагальнює результати обговорення Галина Усатенко. – Старша профільна школа – це професійний ліцей, професійне училище, професійний коледж. Важливо гарантувати можливість отримання вищої освіти.

Серед інших пропозицій: зміна принципу фінансування – від утримання закладів освіти до «кошти йдуть за учнем».


ЩОБ НАВЧАННЯ БУЛО ЦІКАВИМ

– Безумовно, оптимальна структура загальної середньої освіти – 5+4+3. Можна розглядати варіант 5+5+2, якщо все, що стосується загальної середньої освіти, завершиться на другій п’ятірці, а до двійки увійдуть лише профільність і професійність, – зазначив ректор Київського університету імені Бориса Грінченка Віктор Огнев’юк.

На його думку, варто говорити про структуру загальної середньої освіти, а не структуру школи.

– Старшу ланку освіти слід називати профільно­професійною. У ній ми розглядаємо професійні ліцеї чи училища, професійні коледжі. І це буде безболісно сприйматися суспільством, – наголосив Віктор Олександрович. – У старшій освітній ланці одні діти здобуватимуть професійну освіту, інші – готуватимуться до здобуття вищої.

Говорячи про реформи в освіті, найголовніше – створити умови для зацікавленого, успішного навчання.

– Якщо шкільна освіта знову залишиться нецікавою, якщо її форми й методи базуватимуться на пасивній ролі учня, навчальний процес не буде особистісно­діяльнісним, то наша реформа не буде успішною, – продовжує він. – Але це завдання зумовлює інше питання: ми повинні створити умови для вмотивованої якісної професійної діяльності педагога. Яку б ми реформу не запропонували суспільству сьогодні – вона зупиниться на шкільному порозі. Сьогодні вчитель жодним чином не вмотивований до її здійснення.

Заробітна плата вчителя після закінчення магістерської програми становить 1474 гривні на місяць. І це є головною проблемою, яка не вирішується ані структурою освіти, ані змістом.

Також на часі – питання навчального середовища: дитина має йти в школу із задоволенням і прагнути повертатися туди щодня.


ДОСЯГНЕННЯ УСПІХУ В ЖИТТІ

– Стосовно спеціалізованих шкіл – у мене подвійна думка. Ми розуміємо, що вони дають більший рівень академічних знань. Але, розглядаючи особистість і її успіх у житті, доведено, що соціальний емоційний інтелект має більше значення, ніж академічний, – стверджує директор Інституту обдарованої дитини НАПН Володимир Камишин. – Для дітей в майбутньому це важливіше.

Він називає спеціалізовані школи «штучним середовищем».

– Діти можуть закінчити цю школу з золотою медаллю, з відзнакою. Але згодом вони опиняються в зовсім іншому середовищі, тому не можуть досягнути певних своїх реалізацій, успіхів у житті, – додає Володимир Вікторович.

З точки зору психології важливо враховувати кардинальну зміну цінностей поколінь. Зокрема тих, які навчалися в Радянському Союзі, у 90­х, 2000­х і тепер. Експерименти, які проводили дослідники інституту, довели: ціннісні орієнтації батьків і дітей, та й учителів відрізняються суттєво.


ДОЛАТИ СТЕРЕОТИПИ

Саме професійно­технічна освіта готує особистість до життя, зокрема – в умовах жорсткої конкуренції на ринку праці, – наголошує директор Інституту професійно­технічної освіти НАПН Валентина Радкевич.

– Профтехосвіта готова взяти на себе профільне навчання професійного спрямування, – переконана Валентина Олександрівна. – Є потужні колективи, професійні викладачі­майстри. Тож профільне навчання учнів старшої школи може здійснюватися саме на базі ПТНЗ. Окрім того, охочі отримати кваліфіковану підготовку або професію можуть це зробити одночасно з загальною освітою. Зважаючи на це, остання, безперечно, має залишатися в закладах професійної освіти.

Так, профтехосвіта має проблеми. Одна з них починається саме у школі – закладається поділ на «кращих» і «гірших» учнів. Останні, передбачається, продовжать навчання у ПТНЗ.

– Поділ учнів, які будуть навчатися у профільній школі академічного і професійного рівнів, слід здійснювати із застосуванням технологій діагностування, – вважає пані Валентина. – Якщо учні знатимуть, що здатні оволодіти науковими програмами, – вони підуть на академічний профіль старшої школи, інші – опановуватимуть професійний напрям. Це потрібно робити саме в школі.


ПІДТВЕРДЖЕНО СТАТИСТИКОЮ

В Інституті педагогіки НАПН провели опитування: яку структуру загальної середньої освіти педагоги вважають доцільнішою? У вибірку ввійшли 1163 особи, які представили міську та сільську місцевість (відповідно 75% та 25%). Вікова категорія респондентів: 40–60 років – 60%, 20–40 років – 40%. Офіційна діяльність 90% опитаних – освітянська.

– Ми поставили питання про структуру загальної середньої освіти. Зокрема, подали три структури: 5+5+2, 5+4+3, 6+3+3. Відповідно, одержали такі дані: 58% респондентів підтримали структуру школи 5+5+2, 32% висловилися «за» 5+4+3, 10% стали на бік структури 6+3+3, – розповів директор інституту Олег Топузов. – Важливо мотивувати учнів продовжувати освіту, але це має бути вибором кожного. Ми лише повинні надати таку можливість.


ГОЛОВНИЙ МОТИВ

– Школа має сприяти розвиткові громадянського суспільства, ось головна місія реформи, – упевнена Любов Найдьонова, заступник директора Інституту соціальної та політичної психології НАПН. Вона розглядає освіту з точки зору аргументів щодо підготовки трудових ресурсів.

– Чому 5+4+3? Після основної чотирирічної школи у 15­літньої людини вже сформовані рефлексивні механізми мислення. Тобто вона може перекласти на себе те, що бачить в інших людей, і визначати свою мету в су­спільстві, – каже Любов Антонівна. – Три роки у старшій школі необхідні для того, щоб сформувати не тільки майстерність ремісницької роботи, а й більш чітку громадянську позицію.

Вік 11­12 років, коли дитина закінчує початкову школу, характеризується надбанням організованості, яка в наступному періоді дасть можливість сформуватися інтересові. Уже після 15 років кожен учень може перейти до професійного самовизначення.

– Вважаю, що треба «легалізувати» медіаосвіту – ввести її як один з важливих компонентів, починаючи з дошкілля. До речі, вона актуальна і в цій ланці освіти. Має бути ефективна взаємодія дитини з інформаційним простором – це відповідає реаліям сьогодення, – переконана Любов Найдьонова.

За результатами обговорення підготовлені рекомендації органам законодавчої і виконавчої влади для внесення змін до законодавства України про освіту. Трансляцію круглого столу можна переглянути на сайті НАПН України та Інституту обдарованої дитини.


ДОСВІД ЗАРУБІЖЖЯ

– Ключовою тенденцією реформування шкільної освіти у ХХ – на початку ХХІ століття є подовження терміну навчання у школі й терміну обов’язкової освіти, – розповідає завідувач відділу порівняльної педагогіки Інституту педагогіки НАПН Олена Локшина. – Якщо наприкінці ХІХ століття у країнах Європи обов’язковою була лише початкова освіта, то в 50-ті роки ХХ – такими стають початкова і базова.

Тоді тривалість обов’язкової освіти була 9-10 років, а повної загальної середньої – 12. На початку ХХІ століття збільшується тривалість освіти шляхом зменшення «нижньої межі» – початку навчання у школі. Так, наприклад, експерти країн ЄС та Сполучених Штатів Америки довели взаємозв’язок між кількістю дітей, залучених до дошкільної освіти, і – у майбутньому – підвищенням рівня ВВП на кілька відсотків (що позначається на конкурентоспроможності країни). Натомість лише Ірландія зробила дошкільну освіту обов’язковою.

– Країни ЄС виробляють спільні підходи у спільній рамці – структурній організації шкільної освіти. Натомість кожна країна має свою «формулу», особливий підхід до структури освіти, – зазначає Олена Ігорівна. – Багато країн мають структуру 6+3+3. Серед них: Велика Британія, Естонія, Греція, Польща. Та в жодній країні Європи немає терміну навчання меншого за 12-річний.


ОЧІКУВАННЯ НОВОЇ ШКОЛИ

Василь КРЕМЕНЬ, президент Національної академії педагогічних наук України:

– Загалом, уся наша аудиторія погоджується, що 12-річка є необхідною. Держава проголошує і забезпечує 12-річне навчання, але право особистості, право кожної дитини – скористатися меншим часом навчання. Тоді у вчителя не буде необхідності «тримати», навчати тих дітей, які відверто не хочуть учитися. Так, тут є привід для дискусії.

5+4+3 чи 5+5+2? Ці схеми мають свої плюси і мінуси. При проголошенні обов’язкової 12-річної освіти перша схема є кращою. Вона дає змогу зберегти професійно-технічну освіту, яка за необхідності створення умов для загальної середньої освіти можлива лише в межах трьох років (і то не вистачає часу на загальноосвітні предмети).

Є проблема, пов’язана із сільськими школами. Адже старша школа може забезпечити профільність лише в районному центрі. Натомість діти вступали й вступають до ПТУ, в технікуми – тож так само вступатимуть і до профільних ліцеїв.

Модернізуючи зміст освіти, ми повинні переглянути спектр навчальних предметів. Маємо видалити все непотрібне, щоб підготувати людину і до життя, і до майбутнього постійного навчання.

Серед актуальних питань, які треба вирішити, – залежність зарплати учителя від його роботи. Сьогодні вчитель – урокодавець. І це неправильно. Якщо ми проголошуємо дитиноцентризм, індивідуалізацію навчання – маємо передбачати зобов’язання, стимулювати вчителя до індивідуальної роботи з дітьми.


ЧОМУ МИ МАЄМО РОБИТИ ЗМІНИ

Лілія ГРИНЕВИЧ, голова Комітету з питань науки та освіти Верховної Ради України:

– Школа повинна відповідати на ті виклики, що постають перед країною і суспільством. Знан­ня іноземних мов, оволодіння новими компетентностями і водночас збереження усіх найкращих досягнень української школи – це основні завдання освітян сьогодні.

Звідси постає 12-річний термін навчання, який пропонується в майбутньому Законі «Про освіту». Ми маємо продемонструвати оновлену мету загальної середньої освіти України – показати, що додатково отримає випускник 12-річної школи. Тож потрібен науковий супровід.

У нас повинна бути повна суспільна згода щодо цієї реформи, її розуміння. Перед ухваленням Закону «Про освіту» важливо донести до громадськості його сутність і обґрунтування: чому ми маємо робити зміни.

Коли ми запитуємо в суспільства, чи задоволене воно системою освіти, більшість стверджує: «ні, ми не задоволені нею», «вона не дає нашим дітям того, що ми хочемо».

З точки зору перспективи освіта повинна випереджувати час, працювати на результат, який буде через ­10–12 років.

Розуміючи темпи цивілізаційного розвитку суспільства, чи можемо ми прогнозувати: які знання будуть потрібні нинішнім першокласникам? Зважаючи на розвиток технологій, ми бачимо, що нинішня школа має бути переорієнтована з передачі знань на формування компетентностей і вміння вчитися впродовж життя.

Україна змінилася, знаходиться в новій для неї ситуації. Це вимагає від нас змінити систему освіти. Це можна зробити, змінивши тривалість навчання.

Без визначення структури ми не можемо рухатися далі. Закликаю Національну академію педагогічних наук провести додаткові дискусії і консультації. Переконана, що ми діємо правильно.

 

З ЧИСТОГО АРКУША

Павло ПОЛЯНСЬКИЙ, заступник міністра освіти і науки:

– Я думаю, що нині через трагічні події, коли є сильний біль від людських втрат, від руйнації інфраструктури – у нас є нагода щось зробити «з чистого аркуша».

Розумію, реформа в освіті можлива лише тоді, коли люди отримають зрозумілу відповідь на кілька простих запитань: чим те, що ви пропонуєте, буде краще? Чим краще буде нашим дітям, нам (батькам) і суспільству?

Передові освітні моделі багатьох країн Європейського Союзу передбачають певні особливості: здобувши певний ступінь освіти – зазвичай базовий, – людина спрямовується шляхом набуття професії, маючи «глухий кут» щодо здобуття вищої освіти.

У презентованій моделі загальної середньої освіти не передбачається «глухих кутів». Це велика знахідка робочої групи, яка тривалий час працює над цим. Маю нагоду подякувати науковцям Національної академії наук України, які є у складі робочої групи.

Постає питання: чи потребуватимуть змін державний стандарт освіти, надалі – навчальні програми, плани, підручники. Безперечно, так. Звісно, все потрібно робити у системі.

Важливо те, що ми маємо намір після завершення базової школи робити незалежне оцінювання. Питання достатньо дражливе. Але, поза сумнівом, на цьому рівні відбуватиметься певний відбір. Йдеться про вступ до старшої школи, а не перехід. Це – злам багаторічної традиції. І тут буде чимало викликів.

У старшій школі конкуренція між учнями зберігатиметься. І природно, що після закінчення школи дитина стане кваліфікованим робітником. А це дуже важливо для її подальшого життя. Якщо людина змінить свої життєві плани, вона завжди може здобути вищу освіту.

 Дарина МАТАТ, «Освіта України»

(За матеріалами сайту Національної академії педагогічних наук України)

 


Повернення до списку