Crossref Member Badge

Василь КРЕМЕНЬ: Переходячи до дванадцятирічки, необхідно суттєво змінити нашу школу

Василь КРЕМЕНЬ: Переходячи до дванадцятирічки, необхідно суттєво змінити нашу школу 04.02.2016

Про рівень фінансування науки і її значимість для суспільства, про вектори реформування шкільної освіти, вдосконалення педагогічної підготовки і підвищення престижності професії вчителя розповідає президент Національної академії педагогічних наук Василь КРЕМЕНЬ.

– Стосовно прийняття Держбюджету на 2016 рік точилося багато дискусій. Галузеві національні академії залишилися головними розпорядниками коштів. Але обсяги фінансування зменшили (для НАПН – на 17,2%). Як це вплинуло на роботу академії?

– Таке зменшення вплинуло на роботу установи негативно, адже воно здійснюється другий рік поспіль. У минулому році ми були змушені скоротити близько чотирьохсот працівників, цьогоріч уже звільнили приблизно стільки ж. В академії залишилося близько семисот наукових працівників. Ми зберегли основні інститути, довелося скоротити лише Львівський науково­практичний центр професійно­технічної освіти. Також змушені достроково припинити ряд досліджень, частину досліджень ми не змогли розпочати.

Мене дивує ставлення до науки в цілому. Нагадаю: коли створювалася Українська Народна Республіка, то гетьман Павло Скоропадський розпочав з того, що відкрив Українську академію наук, передбачаючи, що майбутнє країни буде тісно пов’язано з наукою. Це було далекоглядно тоді, майже сто років тому. Нині в умовах сучасного цивілізаційного розвитку просто не можна уявити успішну країну, в якій би не розвивалася наукова галузь. До речі, кількість науковців в Україні з розрахунку на тисячу населення – найменша в Європі.

Цьогоріч фінансування науки в цілому становить менш як 0,2 відсотка бюджету – близько 200 мільйонів євро. Для порівняння, в Румунії, яка є значно меншою країною, обсяг коштів для галузі сягає майже мільярда євро, у Польщі – 5­6 мільярдів. Водночас заробітна плата наших учених є надзвичайно низькою. Якщо тенденція недофінансування триватиме, це призведе не тільки до того, що ми не будемо в науковій сфері досягати більш-менш вагомих результатів, – Україна може перестати розуміти світ, його новітні процеси і досягнення. Думаю, що громадськість повинна бути стурбована цією ситуацією.

Наукові установи, і НАПН зокрема, мають покращувати свою роботу – академія готова до цього, перспективні можливості закладено в новому законі «Про наукову та науково­технічну діяльність». Але фактичне знищення таких інституцій, у разі хронічного недофінансування галузі, згубно вплине на країну в цілому, адже наукові школи формуються впродовж десятиліть. Зауважу, що і вчені, у свою чергу, зобов′язані демонструвати свою значимість для суспільства, взаємодіяти із засобами масової інформації, аби громадськість знала про ту важливу роботу, яку вони проводять.

– Нині триває обговорення концептуального документа для галузі – законопроекту «Про освіту». Експерти зауважують, що головна зміна у середній освіті має полягати не у механічному переході до моделі 12­річної школи, а у реформуванні її змісту, підготовки вчителів тощо. Яку роботу в цьому напрямі проводить НАПН, що планується зробити у перспективі?

– Однією з ключових проблем нового проекту базового закону «Про освіту» є повернення до 12­річної освіти. Так, саме повернення, бо у 2001 році за мого керування Міністерством освіти ми почали такий перехід до дванадцятирічки і здійснювали його до 2010 року. Багато чого зробили – нові програми, стандарти, підручники. Але під впливом певних популістських настроїв і враховуючи бажання залишитися в російсько­білоруському освітньому просторі – повернулися до 11­річки. До речі, схожа історія трапилася перед тим у Білорусі: там теж переходили до дванадцятирічки, але потім раптом повернулися до 11­річного навчання.

НЕОБХІДНИЙ КРОК

Я переконаний, що перехід до дванадцятирічної школи, попри певне критичне ставлення частини батьків і навіть освітян, є необхідним кроком. По­перше, однією із закономірностей розвитку цивілізації є постійне зростання часу навчання людини. Адже передумови для того, щоб людина стала конкурентною в усіх сферах життя і діяльності, не можна повноцінно реалізувати за 11 років навчання. А намагання це зробити призводять до зменшення якості освіти і перевантаження дитини, що згубно впливає на здоров’я. До речі, ректори провідних університетів Леонід Губерський, Михайло Згуровський та інші колеги відмічають нині досить слабку підготовку частини студентів­першокурсників, особливо це стосується природничих наук.

В Європейському Союзі у школі навчаються довше, ніж у нас, – 12–14 років. Але є нюанс – не в усіх країнах така середня освіта є обов’язковою, хоча її отримує переважна більшість молодих людей. У нашій Конституції зафіксовано обов’язок держави забезпечити отримання загальної середньої освіти. Думаю, що його скасовувати не потрібно, але доречно зауважити, що людина повинна мати можливість її отримувати також у дорослому віці – у тому разі, якщо вона з певних причин у юності вирішила припинити навчання.

Я цілком поділяю думку, що реформа освіти не полягає у механічному додаванні одного року навчання. Користуючись переходом до дванадцятирічки, ми повинні суттєво змінити нашу школу. Наприклад, виокремити чотирирічну початкову і базову середню – 5–9 класи – освіту. Перший­другий і п’ятий­шостий класи варто означити як адаптивні для подальшого навчання. Дуже важливим елементом дванадцятирічної освіти має стати профільна старша школа – 10–12 класи, вона істотно відрізнятиметься від нинішньої, уніфікованої. Перший напрям старшої школи – академічний, який готуватиме учня до навчання у вищій школі. Якщо дитина виявить бажання і здібності поглиблено вивчати, скажімо, природничі дисципліни, то вона зможе робити це безпосередньо в школі, за рахунок збільшення годин і програми, й не буде необхідності звертатися до репетиторів. У результаті дитина отримає міцніші знання, що дасть змогу краще опанувати програму вищої школи.

Запровадити масову старшу академічну профільну школу – досить складно. Легше це зробити у містах, а саме – створити багатопрофільні академічні ліцеї, в яких дитина зможе вибрати власний вектор навчання. Значно важче зробити це в сільській місцевості. Але в жодному разі не можна створювати штучні профілі, що не відповідають запитам дітей, а лише на основі одноосібного рішення вчителя чи адміністрації. Виходом із ситуації може стати навчання молоді із сіл у районних центрах, де працюватимуть потужні профільні ліцеї. Або ж у сільських освітніх округах. Звичайно, для цього треба вирішити питання з підвезенням учнів.

Другий напрям старшої школи – професійний. Професійна освіта, на мій погляд, має складатися з двох рівнів: базового професійного (кваліфікований робітник) і вищого (молодший спеціаліст). Думаю, при формуванні професійної старшої школи варто звернути увагу на мережу ПТНЗ, технікумів і коледжів, піти шляхом їх укрупнення.

У минулому році ми проаналізували зміст навчання в середній освіті – по кожному предмету, в кожному класі. Думаю, що цей матеріал використають, коли складатимуть стандарти і програми нової 12­річної школи.

– Кожна реформа, особливо масштабна й амбітна, потребує коштів. Чи знайде держава можливість фінансувати такі потужні зміни?

– Погляньмо на співвідношення коштів із держбюджету, які йдуть на фінансування середньої освіти і вищої школи. Якщо його порівняти з іншими країнами (наголошую, не загальну кількість видатків, а їх співвідношення), то ми побачимо, що наша середня освіта отримує значно менше, ніж аналогічна в Європі. До речі, у нас витратами на освіту вважаються і студентські стипендії, але ж це – витрати на соціальну підтримку молоді!

СУТНІСНІ ЗМІНИ

Реформа має передбачати зміни не тільки організаційного, а й сутнісного характеру. Цей факт, на превеликий жаль, усвідомлюють не всі. Зауважу, що ми повинні готувати інноваційну людину, а отже – не треба абсолютизувати знання як єдиний критерій оцінювання якості освіти.

Досить багато вчителів не готові працювати по­новому. Тому нам треба звернути увагу на підготовку педагога, перепідготовку та підвищення кваліфікації. Ми повинні зробити все можливе, щоб допомогти вчителю перебудуватися, адаптуватися до сучасних вимог. Але також треба істотно підвищити заробітну плату педагогам. Адже теперішній її рівень не спонукає найкращих випускників школи йти до педагогічного вишу, а найкращих випускників профільного університету – йти працювати в школу. Нам потрібно думати не лише про теперішнє, а й про майбутнє – і вже формувати потужний учительський корпус. Наприклад, у Фінляндії ця професія є чи не найпопулярнішою в країні, тож педагогами стають найкращі випускники вишів, вони формують нову якість освіти. Я переконаний, що і в Україні професію вчителя треба зробити найпрестижнішою.

 Спілкувався Максим КОРОДЕНКО

Освіта України, №4, 2016
12:41 01.02.2016

Повернення до списку