Відділ суспільствознавчої освіти пройшов тривалий та складний шлях становлення та розвитку. Його витоки сягають початку 30-х років минулого століття, коли в УНДІПі (Українському науково-дослідному інституті педагогіки) почали ґрунтовно досліджувати проблеми історичної освіти.

На час організаційного оформлення Інституту педагогіки (1926 р.) в його структурі не було передбачено окремого підрозділу, який досліджував проблеми методики навчання історії та суспільствознавства. Окремими питаннями методики історії та суспільствознавчих предметів опікувався відділ політичної освіти, зокрема секції шкільної політпросвіти, екскурсійно-музейної та антирелігійної роботи.

У 1932 році при відділі політехнічної школи було створено секцію методики історії та суспільствознавства. Перед науковими працівниками секції було поставлено завдання щодо вдосконалення чинних і створення нових навчальних програм, підручників, навчальних посібників із суспільних дисциплін. Із 1936 року завданням секції стало напрацювання методичних рекомендацій щодо вивчення Конституції СРСР (1936 р.) та УРСР (1937 р.) як окремого шкільного предмета. Відомими в цей період були праці з методики історії таких науковців, як М. М. Пакуль, О. А. Введенський, Н. М. Петровський, К. Г. Гуслистий. У роки Другої світової війни було видано наукові й методичні роботи М. М. Грищенко, І. П. Наулка, О. А. Пелехова з проблем патріотичного та інтернаціонального виховання учнів.

У 1946 р. в УНДІПі був створений окремий структурний підрозділ – відділ методики історії. Над розв’язанням актуальних поточних питань змісту й методики навчання історії в школі в різні часи працювали науковці відділу О. А. Введенський, В. О. Голобуцький, В. П. Козинець, І. О. Гуржій, М. М. Лисенко, Л. В. Санцевич, Г. О. Цвікальська та ін.

Починаючи з 1955 р. протягом тривалого часу дослідницьку роботу відділу методики навчання історії очолював доктор історичних наук Микола Миколайович Лисенко. Саме він виступив з ініціативою викладання у школах історії УРСР. Як результат його зусиль у 1959–1960 рр. історію України почали викладати в школах як окремий складник суспільствознавчої освіти. Науковці відділу визначили обсяг знань учнів з історії УРСР у єдиному курсі історії СРСР і УРСР. Значним внеском у розвиток вітчизняної педагогічної думки стала двотомна «Методика викладання історії Української РСР» (М. М. Лисенко, 1971 р.).

У 60–х – на початку 70–х років відділ проводив дослідницьку роботу за такими напрямами, як: висвітлення питань викладання початкового курсу (4 кл.) з історії СРСР (І. М. Скрипкін); опрацювання проблем викладання курсу стародавнього світу й історії середніх віків (Г. І. Підлуцький); висвітлення питань методики навчання курсу нової та новітньої історії (Л. В. Санцевич, Г. О. Цвікальська); висвітлення питань методики навчання історії України (М. М. Лисенко); розроблення проблем шкільного та позашкільного виховання учнів на історичному матеріалі, зокрема організація краєзнавчої роботи, гуртків «Юний історик». Наукові працівники й кореспонденти відділу були авторами й співавторами 10 книг «Бібліотеки учителя історії і суспільствознавства», яка загалом охоплювала 48 томів.

Із другої половини 70-х і до середини 80-х років ХХ століття основну увагу науковців відділу було зосереджено на питаннях удосконалення методів навчання історії, впровадження різноманітних прийомів використання навчальної літератури, історичних джерел, краєзнавчого матеріалу.

У другій половині 80-х років ХХ століття було кардинально оновлено склад наукових працівників відділу, які починають працювати над розв’язанням таких складних та актуальних на той час питань як гуманізація та гуманітаризація історичної освіти (В. М. Поздняков), впровадження творчих і сугестопедичних методів навчання (Т. О. Чубукова), активізація пізнавальної діяльності учнів, створення проблемних (альтернативних) ситуацій на уроках історії з використанням архівних і краєзнавчих джерел (Ю. С. Войцеховський), розвиток теорії та практики використання підручників історії (Т. О. Самоплавська). Авторську концепцію викладання курсу історії України розробляв М. М. Лисенко. Найбільшим здобутком його науково-педагогічної діяльності став двотомний підручник історії України, що вийшов друком незадовго до смерті відомого науковця (1995 р.).

У подальшому відділом методики викладання історії і суспільствознавства в різні часи керували А. Й. Сиротенко, В. Є. Майборода, Г. П. Пустовіт, М. Л. Струнка.

Після проголошення незалежності України постала низка проблем, розв’язання яких було пов’язане з радикальними змінами в змісті історичної освіти, коригуванням мети, завдань і принципів навчання історії, наданням нової якості навчально-виховному процесу в школі. Зміна пріоритетів навчання також потребувала розроблення нових підходів до навчально-методичного забезпечення шкільних курсів історії. Це стало однією з причин створення в структурі Інституту педагогіки АПН України 1995 року лабораторії історичної освіти, яку очолила Ольга Володимирівна Малій. Із березня 2002 до 2015 року лабораторією завідувала доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондента НАПН України Олена Іванівна Пометун.

У 1995–2015 роках діяльність співробітників лабораторії суспільствознавчої освіти була спрямована на дослідження проблеми реформування шкільної історичної освіти та науково-методичне забезпечення шкільних курсів історії. Науково-дослідну роботу проводили за двома напрямами: 1) реформування шкільної історичної освіти; 2) обґрунтування моделі й розроблення навчально-методичного комплекту з історії. Науковці лабораторії брали участь у роботі авторських колективів з підготовки державних стандартів з історії, створення навчальних програм і навчально-методичної літератури з історії України та всесвітньої історії.

При лабораторії суспільствознавчої освіти з грудня 2005 року започатковано спеціалізовану вчену раду із захисту кандидатських дисертацій зі спеціальності 13.00.02 – теорія та методика навчання (історія та суспільствознавчі дисципліни). До 2016 року включно в раді було успішно захищено 63 дисертації, з яких 6 – на здобуття ступеня доктора педагогічних наук. При відділі створено методичну школу.

У 2015 році лабораторію реорганізовано у відділ суспільствознавчої освіти. Із листопада 2015 року відділ очолює кандидат педагогічних наук Тетяна Олексіївна Ремех.

Основними напрацюваннями відділу в цей період стали організаційні форми, методи та засоби навчання історії та правознавства на основі компетентнісного підходу з урахуванням сучасних досягнень дидактики й психології, технології дослідницького навчання та розвитку критичного мислення учнів засобами історії та громадянської освіти; методичні шляхи розв’язання проблем формувального оцінювання ліцеїстів на уроках історії та громадянської освіти.

Здобуті результати досліджень є складником загального процесу реформування шкільної історичної та правової освіти в закладах загальної середньої освіти, вони знайшли відображення в наукових статтях, навчальних програмах, шкільних підручниках, методичних посібниках для вчителів, викладачів і студентів педагогічних закладів вищої освіти, методичних рекомендаціях і листах МОН України, що впроваджені в масову освітню практику. 

У 2015-2020 роках за результатами двох прикладних досліджень  підготовлено й видано: 121 статтю, 178 тез; 11 методичних посібників; 4  методичні рекомендації; 4 збірники тез та матеріалів конференцій; 1 аналітичну записку, 17 підручників  (з історії України, всесвітньої історії, основ правознавства), 6 навчальних програм.

Співробітники відділу проводять широку просвітницьку роботу (семінари, тренінги, конференції, круглі столи, педагогічні читання) серед освітян щодо актуальних проблем історичної, правової та громадянської освіти. У період 2015‑2020 років наукові співробітники відділу взяли участь у 245 конференціях та семінарах, з яких 105 міжнародних, 14 іноземних, 103 всеукраїнські, 33 регіональні.

У процесі проведення досліджень співробітники відділу тісно співпрацюють з експериментальними закладами загальної середньої освіти, педагогічними закладами вищої освіти та закладами післядипломної педагогічної освіти, а також громадськими організаціями, які опікуються питаннями освіти.

Із 2021 року науковці відділу досліджують питання методичних засад і технології інтегрованого навчання історії в гімназії. Мета прикладного дослідження –  створення на основі міжпредметної та внутрішньопредметної інтеграції цілісної, змістовно пов’язаної системи навчання історії в гімназії через об’єднання історичної та інших галузей знань і синтез методів та форм навчання для виконання основної мети освіти – формування компетентностей учня.

Завдання дослідження передбачають виявлення можливостей різних предметів для інтегрування в курси історії, визначення критеріїв і шляхів здійснення інтеграції, проєктування, розбудову та експериментальну перевірку методичної системи інтегрованого навчання історії в гімназії.