Про роль вчителя-психолога у процесі навчання під час війни

Зараз важко і дорослим, і дітям. Постійний стрес, тривога, страх, панічні атаки, нервова напруга, відсутність спілкування, невизначеність у завтрашньому дні, зміна настрою, проблеми зі здоров’ям, неможливість впливати на ситуацію, апатія тощо. Все це призводить до травмування кожної особистості.

Зараз психологічна допомога потрібна всім: і вчителям, і учням, і їхнім батькам. Але психологічна культура ще не дуже розвинута в нашому суспільстві. Ми не звикли звертатися до психолога й не завжди усвідомлюємо, що потребуємо цього.

Зараз найбільше потребують психологічної підтримки учні (ті, що на окупованих територіях, що стали свідками жахливих подій; ті, що не почуваються вдома у безпеці; ті, що не мають змоги зараз спілкуватися з усіма членами родини; що втратили когось з родини чи друзів; ті, що покинули свій дім; ті, що перебувають у чужій країні тощо). Цю підтримку їм можуть надати психологи (але для цього має бути сформований запит у батьків і має знайтись психолог, що надасть цю допомогу), самі батьки (чудово, якщо у батьків є психологічна освіта або якщо вони цікавляться психологією, але так буває не завжди) та вчителі.

Зараз найпрофесійніше надасть допомогу психолог. Хоча, ніхто не знімає відповідальність з батьків за психологічний стан їх дитини. В той же час, вчитель зараз теж може вести свій фронт робіт у збереженні здоров’я нашої нації.

Першочергово, коли вчитель готується до уроків і проводить їх, він сам відволікається, тобто допомагає собі. Крім того, він є організатором постійних зустрічей з класом, що додає в життя кожного учасника навчального процесу хоча б якусь стабільність. Крім того, вчителі мають певний рівень психологічної освіти, вони знали учнів до війни і можуть зробити порівняльний аналіз їх емоційного стану.  Тобто, вчитель сам (маючи ресурс) може впливати на емоційний стан учнів класу, а іноді і звертати увагу батьків на важкий стан, в якому перебувають окремі учні. 

Учні (а особливо підлітки) не завжди діляться своїми переживаннями з батьками, в той же час деякі з них можуть мати певні довірливі стосунки з вчителями. Якщо серед ваших учнів є такі – ви їм зараз надзвичайно потрібні.

Дізнаючись більше про психологічну допомогу собі, вчитель може цікавитись і різноманітними вправами психологічного характеру для своїх учнів і, наприклад, ділитися деякими вправами з батьками (чи класним керівником класу) у чаті. Також, вкраплюючи такі вправи чи бесіди до синхронних онлайн уроків, спілкуючись і пояснюючи певні події, відповідаючи на питання учнів, у вчителів є можливість невимушено здійснювати психологічну підтримку учнів. Наприклад, на початку уроку запропонуйте учням себе обняти, показуючи як би міцно вони хотіли б обняти інших учнів з класу (зараз цього учням дуже не вистачає); в середині уроку запропонуйте перерву на певні техніки дихання, наприклад «дихання квадратом», і поясніть, що ця вправа допоможе їм заспокоїтися, коли їм дуже страшно; наприкінці уроку запропонуйте озвучити учнів їх побоювання щодо майбутнього (проговорювання страхів також допомагає і дає можливість усвідомити, що страшно не лише тобі).

 Васильєва Дарина, старший науковий співробітник відділу математичної та інформатичної освіти, кандидат педагогічних наук