Історія Інституту

19 грудня 1925 року Управління науковими установами Наркомосу УРСР затвердило проєкт реорганізації науково-дослідної кафедри педагогіки Харківського інституту народної освіти в Науково-дослідний інститут педагогіки. 2 квітня 1926 року Державний науково-методологічний комітет Наркомосу УСРР ухвалив постанову про створення в республіці єдиного центру наукових досліджень з педагогічних наук – Українського науково-дослідного інституту педагогіки (УНДІП), що остаточно оформився в жовтні 1926 року на базі науково-дослідної кафедри педагогіки Харківського інституту народної освіти та Харківської дослідної станції Управління соціального виховання Наркомосу УСРР. Відтоді й розпочалася історія Інституту педагогіки НАПН України, назва якого змінювалася та уточнювалася тричі: 1926 року – Український науково-дослідний інститут педагогіки; 1955 року – Науково-дослідний інститут педагогіки УРСР; з 1992 року – Інститут педагогіки АПН України (з 2010 року – НАПН України).

На кінець грудня 1926 року в Інституті працювало 11 секцій, що об’єднали 110 наукових працівників, зокрема 17 керівників та дійсних членів Інституту, 13 наукових співробітників, 49 аспірантів та 31 стажист.

Перед Інститутом було поставлено завдання проводити дослідження за такими напрямами:

• радянізація та політизація школи з метою класового виховання дітей;
• абсолютно матеріалістичне трактування будь-яких питань;
• засвоєння принципу трудового виховання як похідна проблема виробничих ухилів у школі;
• орієнтація на дитячий рух у широкому розумінні цього слова, й передусім на комуністичний дитячий рух;
• необхідність переведення своєї праці на нову комплексну чи іншу якусь систему на противагу старій предметній, а також переходу на нову методичну техніку.

У 1930 році відбулася реорганізація структури УНДІПу, зумовлена ускладненням педагогічної проблематики в результаті бурхливого культурного будівництва в Україні. У цьому ж році почав функціонувати Київський філіал УНДІПу, а 1934 року дирекція Інституту переїхала до Києва. У Харкові до 1936 року функціонувала наукова установа – Харківський інститут педагогіки.

Протягом 1937–1941 років науковці УНДІПу основну увагу спрямовували на підвищення якості науково-дослідної роботи з педагогіки, психології та окремих методик. У цей час сформувалися наукові колективи, які підготували низку нових підручників для загальноосвітньої школи та методичних посібників для вчителів.

У 1941 році УНДІП як установа перестав функціонувати, але в жовтні 1943 року він відновив свою діяльність у Харкові. 4 січня 1944 року він знову повернувся до Києва.

Повоєнний період відзначився подальшим поглибленням досліджень науковців Інституту педагогіки. У 1948 році при Інституті було розпочато постійну Республіканську педагогічну виставку, яку 1977 року реорганізовано в Педагогічний музей УРСР.

У 1950-х роках Інститут педагогіки стає визнаним центром педагогічних досліджень в Україні. У цей час науковці Інституту працювали над проблемами політехнічного та трудового навчання учнів загальноосвітніх шкіл.

У 1960-х роках значні зусилля науковці спрямовували на теоретичне обґрунтування змісту освіти в школі, розроблення та експериментальну перевірку нових програм, підручників і навчальних посібників.

У 1970-х–1980–х роках було здійснено важливі дослідження з визначення особливостей вивчення української та російської мов в умовах спорідненої двомовності, змісту, форм і методів роботи над розвитком усного та писемного мовлення учнів.

З 1991 року науковці Інституту працюють над удосконаленням і розвитком системи освіти й педагогічної науки незалежної України. Інститут педагогіки взяв на себе виконання багатьох завдань (навчальні плани, програми, підручники, навчальні посібники, навчальне обладнання тощо), які до цього УРСР одержувала з Міністерства освіти та Академії педагогічних наук СРСР.

З 1992 року Інститут педагогіки перебуває в структурі Національної академії педагогічних наук України.

У різні роки Інститут очолювали: О. І. Попов (1926–1929); О. С. Крижанівський (1929–1930);
М. С. Гаврилів (1930–1931); Т. Пасіка (1931–1933); І. А. Хаїт (1934–1936); Й. А. Ліпман (1936–1941);
П. Р. Чамата (1943–1945); С. Х. Чавдаров (1945–1956); М. М. Грищенко (1956–1958);
О. М. Русько (1958–1964); В. І. Чепелєв (1964–1971); Б. С. Кобзар (1971–1973);
М. Д. Ярмаченко (1973–1994); А. Й. Сиротенко (1994); В. М. Мадзігон (1994–2012).

З 01 лютого 2013 року Інститут педагогіки НАПН України очолює
дійсний член (академік) Національної академії педагогічних наук України,
доктор педагогічних наук, професор О. М. Топузов.